що спалахує

символ P

en\ \ phosphorus

"ВЕЛИКОГО ВИБУХУ" КОСМОЛОГІЯ - сучасна теорія, яка пояснює походження Всесвіту, зокрема ролі і значимості в цьому процесі фундаментальних філософських категорій простору і часу. Згідно з "В. в." к., наш Всесвіт виник раптово близько 15 млрд. років тому внаслідок гігантського катаклізму, коли його температура й тиск суттєво перевершували граничні значення, що спостерігаються у Всесвіті в наші дні. За таких фізичних умов жоден із сучасних елементів будови Всесвіту не міг існувати. На початкових стадіях існування Всесвіту він не містив хімічних елементів середньої і важкої ваги. Такі елементи - це своєрідний "попіл" ядерного полум'я, що палає у надрах зірок, подібних до нашого Сонця. Важкі хімічні елементи несуть на собі відбиток бурхливої історії "дитячої епохи" нашого Всесвіту. Що ж стосується легких елементів (водень, гелій) та елементарних частинок, то вони суть "сліди" ще більш ранніх епох його історії. Із розширенням Всесвіту температура його знижувалась (спочатку швидко, а потім дедалі повільніше) від нескінченно великого значення до величини, за якої виникли умови появи зірок і галактик. Близько 100 тис. років космічна речовина залишалась розігрітою плазмою. Лише коли її температура зменшилась до температури Сонця, виникли перші атоми. Атоми - це релікти епохи, що настала через 100 тис. років після "В. в". У контексті такого пояснення походження фізичного світу питання про вік тих чи тих його елементів, про те, де ми (тобто антропність) знаходимося у Всесвіті, набувають наукового смислу. Обчислювання всіх космічних епох можна вести від "В. в." - цієї унікальної події у фізико-космічній еволюції нашого Всесвіту. Важливе підтвердження "В. в." к. здобула у 1965 р., коли Пензіас і Вілсон експериментально виявили космічне фонове випромінювання, яке астрофізики ідентифікували як реліктове теплове випромінювання "В. в.", тобто як своєрідну "луну" того вогняного спалаху, який 15 млрд. років тому ознаменував народження нашого Всесвіту. Вперше подібна картина гарячого Всесвіту на ранній стадії його розвитку була запропонована Гамовим (1946). Новітні версії "В. в." к. розробляються відповідно до "теорії Всесвіту, який роздувається" (інфляційний Всесвіт), котра суттєво змінює традиційні уявлення про крупномасштабну структуру Всесвіту і найперші стадії його розвитку.

ЖАХ - екзистенційна ситуація граничного буття, яка окреслює страх перед метафізичною безоднею, що перевищує межі будь-якої матеріальної небезпеки. У стані Ж. матеріальна, фізична небезпека стає лише символом, який виражає небезпеку метафізичну. Розкриваючи цю особливість Ж., Гайдеггер зазначає, що, переживаючи Ж., людина не прагне рятуватися активністю, а навпаки, поринає у спокій, Ж. - це граничний страх, котрий вже перестає бути страхом і перетворюється на щось інше, на подобу метафізичної тіні страху. Ж., на відміну від страху, завжди супроводжується якимось глибинним подивом, натяком на "чудове-як-дивне-химерне". Цей стан схоплений укр. мовою у слові "чудовисько", що поєднує жахливе з чудовим-дивовижним. Ж. як переживання та буття найчастіше народжується при зустрічі з безоднею Ніщо. Ж. перед Ніщо - це Ж. перед власним безмежжям, незбагненністю власного "Я", можливістю онтологічної деформації, спотворенням своєї особистості. У Ж. перед людиною спалахує руйнівна могутність Ніщо, і разом із тим Ніщо відкриває перед нею можливість переходу у зовсім інший стан "Я". Це дозволяє глибше прояснити сенс власного, автентичного існування і утвердитися у цьому існуванні.